Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 13 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 10.04.2006 № 01-8/777 10.04.2006 Друкувати

Господарські суди України 

Про доповнення Інформаційного листа 

Вищого господарського суду України 

від 24.03.2004 № 01-8/517 

“Про практику Верховного Суду 

України щодо перегляду рішень, 

ухвал, постанов за 

нововиявленими обставинами”

 

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 24.03.2004 № 01-8/517 “Про практику Верховного Суду України щодо перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами” доводимо до відома постанови Верховного Суду України у справах зазначеної категорії.

Додаток: постанови Верховного Суду України:

1) від 21.02.2006 у справі № 17/32 (06/120);

2) від 28.02.2006 у справі № 105/19-02 (06/130);

3) від 28.02.2006 у справі № 166/19-02 (06/131);

4) від 28.02.2006 у справі № 167/19-02 (06/133);

5) від 14.03.2006 у справі № 12/237 (06/132).

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В. Москаленко

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 

ПОСТАНОВА 

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2006 року № 17/32

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

  Лилака Д.Д., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши за участю представників: Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" – Дерев'янка Д.В., Закритого акціонерного товариства "Укренергозбут" – Осипенка Д.О.,

 

касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року у справі № 17/32 за позовом Закритого акціонерного товариства "Укренергозбут" до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання права власності на природний газ та зобов'язання поставити газ,

 

встановила:

 

У червні 2000 року ЗАТ "Укренергозбут" звернулось до господарського суду з позовом до Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання недійсними абзаців 2 пункту 3 актів прийому-передачі природного газу № 4/11 від 15 грудня 1999 року, без номера від 15 грудня 1999 року, № 5/12 від 14 січня 2000 року, без номера від 14 січня 2000 року.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати за ним право власності на природний газ у обсязі 305000000 куб. м. та зобов'язати відповідача поставити цей газ споживачам за вказівками позивача. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що в листопаді-грудні 1999 року відповідно до контрактів купівлі-продажу природного газу від 21 червня 1999 року за № 4В-99/6 та від 7 жовтня 1999 року за № 03-407-99 він передав позивачу 418 000 000 куб. м. природного газу, з яких 113 000 000 куб. м., було передано споживачам, а 305 000 000 куб. м., залишилось в мережі відповідача.

Рішенням арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року, залишеним без змін постановою заступника голови цього суду від 2 листопада 2000 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2002 року, позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на природний газ у обсязі 305 000 000 куб. м., який знаходиться в газотранспортній системі відповідача, зобов'язано відповідача поставити природний газ у обсязі 305 000 000 куб. м. споживачам за вказівками позивача. В решті вимог провадження у справі припинено.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року зазначені судові рішення скасовані в частині задоволення позову і в цій частині вимог у позові відмовлено, а в решті рішення залишено без зміни.

В основу постанови покладені висновки, що прийнятий відповідно до актів прийому-передачі природного газу № 4/11 від 15 грудня 1999 року, без номера від 15 грудня 1999 року, № 5/12 від 14 січня 2000 року та від 14 січня 2000 року газ був транспортований відповідачем споживачам та використаний останніми, а у транспортній мережі відсутній газ, який би належав позивачу.

У жовтні 2005 року позивач звернувся до Вищого господарського суду України з заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року за нововиявленими обставинами. Свої вимоги заявник обґрунтував тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 вересня 2005 року встановлено факт, що в газотранспортній системі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" знаходиться 305 000 000 куб. м. належного позивачу природного газу, переданого за актами прийому-передачі природного газу від 14 січня 2000 року, від 15 грудня 1999 року, від 15 грудня 1999 року за № 4/11, від 14 січня 2000 року за № 5/12.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року задоволено заяву ЗАТ "Укренергозбут" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року скасовано, а рішення арбітражного суду міста Києва від 12 липня 2000 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4 квітня 2002 року залишено без зміни.

В основу постанови Вищого господарського суду України покладено висновки про те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 7 вересня 2005 року спростовуються доводи касаційного суду, викладені в постанові від 25 липня 2003 року, де зазначено що газ поставлений в листопаді-грудні 1999 року був прийнятий відповідачем в його транспортні мережі і транспортований споживачам та використаний останніми. 

У касаційній скарзі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" поставлено питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування Вищим господарським судом України норм матеріального права, а також виявлення факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Ухвалою Верховного Суду України від 26 січня 2006 року порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Постанова Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року вимогам вказаної статті не відповідає.

Як вказано у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27 лютого 1981 року за № 1 не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після постановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

Аналогічне роз'яснення міститься у пункті 1.1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 року за № 04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" відповідно до якого виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами Розділу XIII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1.3 цього ж Роз'яснення не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, у разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами Розділу XIII Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без змін.

В якості нововиявлених обставин заявник послався на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 7 вересня 2005 року, яким на підставі наявних в справі документів та оборотно-сальдової відомості по рахунку 28.1 встановлено факт, що в газотранспортній системі Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" знаходиться 305 000 000 куб. м. природного газу, до якої останній був переданий за актами прийому-передачі природного газу від 14 січня 2000 року, від 15 грудня 1999 року, від 15 грудня 1999 року за № 4/11, від 14 січня 2000 року за № 5/12.

При цьому Вищий господарський суд України не зважив на те, що названі обставини були предметом дослідження при розгляді справи господарськими судами згідно визначеної законом юрисдикції, а рішення районного суду прийняте у справі за надуманим спором між особами, які не знаходяться у правовідносинах щодо природного газу.

Таким чином, в порушення положень Розділу XІІІ Господарського процесуального кодексу України, підставою для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року стали не нововиявлені обставини, а обставини, які досліджувалися господарськими судами при розгляді справи.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року підлягає скасуванню, а постанова Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року залишенню в силі.

 

Керуючись статтею 11119, статтею 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах,

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 29 листопада 2005 року скасувати, а постанову Вищого господарського суду України від 25 липня 2003 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 
ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

 

28 лютого 2006 року № 105/19-02

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., 

Лилака Д.Д., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників:

позивача – Ситенка О.Д., Сукманюк О.О.,

відповідача – Сибільова В.В.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств на постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року у справі за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств (далі – Київська облспоживспілка) до Вишгородського районного споживчого товариства (далі – Вишгородське РСТ) про визнання недійсною постанови зборів уповноважених Вишгородського РСТ,

 

встановила:

 

У червні 2002 року Київська облспоживспілка подала у господарський суд Київської області позов про визнання недійсною постанови IV зборів уповноважених Вишгородського РСТ від 6 березня 2002 року, якою визнано загальні збори Вишгородського РСТ такими, що відбулися з прийняттям рішення про вихід Вишгородського районного споживчого товариства зі складу Київської облспоживспілки. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що загальні збори пайовиків Вишгородського РСТ, що відбулися в березні 2002 року на 19 кооперативних дільницях та у 6 новостворених споживчих товариствах, на яких вирішувалося зазначене питання, було проведено без участі представника Київської облспоживспілки, яка взагалі не була повідомлена про проведення зборів, в порушення вимог статті 5 Закону України "Про споживчу кооперацію" та положень Статуту Вишогородського РСТ (пункт 6.8).

Рішенням господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідачем було дотримано процедуру виходу зі складу Київської облспоживспілки, визначену Статутом Вишгородського РСТ, у тому числі виконані необхідні вимоги щодо легітимності зборів пайовиків, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсною оспорюваної постанови.

У лютому 2005 року позивач подав заяву про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на заяви пайовиків, які надійшли на адресу Київської облспоживспілки, про те, що вони не лише не приймали участі у вирішенні питання про вихід Вишгородського РСТ зі складу Київської облспоживспілки, але й взагалі не були проінформовані про розгляд зазначеного питання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11-12 квітня 2005 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено. Рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін. Суд виходив з того, що зазначені позивачем обставини не є нововиявленими і такими, що мають істотне значення для вирішення спору.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 червня 2005 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано. Заяву Київської облспоживспілки задоволено, рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Апеляційний суд визнав факт порушення прав пайовиків Вишгородського РСТ шляхом позбавлення їх права на участь у загальних зборах нововиявленою обставиною і такою, що призвела до відсутності необхідної для прийняття оспорюваної постанови кваліфікованої більшості.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року постанову суду апеляційної інстанції у справі скасовано. Рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року та ухвалу господарського суду Київської області від 11-12 квітня 2005 року у справі залишено без змін. Суд касаційної інстанції виходив з того, що подані позивачем докази є фактично новими доказами щодо обставин, які з'ясовувалися судом при вирішення справи, а не нововиявленими. До того ж зазначені докази не спростовують висновків суду по суті спору.

У касаційній скарзі Київської облспоживспілки ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та неправильного застосування норм матеріального права, порушення положень статті 21 Конституції України.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року у справі № 105/19-02.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову, Вищий господарський суд виходив з того, що подані позивачем докази можуть лише свідчити про підстави нез'явлення пайовиків на загальні збори товариства, водночас не спростовуючи висновків першої інстанції щодо кількості присутніх членів та правомочності зборів. А тому вказані докази не є нововиявленими обставинами. Але погодитися з такими висновками не можна.

Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється Розділом XІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Днем виникнення названих обставин слід вважати день, коли вони стали відомі або повинні були бути відомими заявникові.

В обґрунтування заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач послався на заяви пайовиків, що надійшли на адресу Київської облспоживспілки в січні 2005 року, з яких вбачається, що значна кількість пайовиків не лише не приймала участі у вирішенні питання про вихід Вишгородського РСТ зі складу Київської облспоживспілки, але й взагалі не була проінформована про розгляд зазначеного питання, що призвело до порушення їх прав, як членів споживчого товариства.

Вказане свідчить, що днем виникнення цієї обставини в даному випадку є дата надходження на адресу Київської облспоживспілки зазначених заяв пайовиків, оскільки на момент прийняття рішення господарським судом Київської області від 19 вересня 2002 року вказані обставини існували, однак не були відомі заявникові.

Відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю споживчої кооперації регулюються Законом України "Про споживчу кооперацію" (далі – Закон) та іншими законодавчими актами України.

Частиною першою статті 5 Закону визначено, що первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство – самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут.

В статуті споживчого товариства закріплені юридичні гарантії додержання прав членів споживчого товариства, які здійснюються шляхом застосування процедурно-процесуальних правил, а саме визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України, і мають право вільного виходу з них.

Статтею 7 вказаного Закону визначено, що питання прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу зі спілки є виключною компетенцією вищого органу управління споживчого товариства – загальних зборів його членів, кожний з яких на загальних зборах користується правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про споживчу кооперацію" та Статуту Вишгородського РСТ, невід'ємним законним правом пайовика – члена споживчого товариства є його участь у діяльності споживчого товариства, зокрема у визначенні основних напрямків такої діяльності.

Недотримання вимог вказаного закону та статуту районного споживчого товариства щодо повідомлення пайовиків про скликання загальних зборів та порядку прийняття рішення може бути підставою для визнання прийнятих на зборах рішень недійсними, оскільки це істотно впливає на здійснення пайовиками споживчого товариства своїх прав та, відповідно, прийняття зборами рішень.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно визнав нововиявленою обставиною факт порушення процедури скликання загальних зборів пайовиків споживчого товариства, що призвело до усунення останніх від особистої участі у вирішенні актуальних питань діяльності товариства, а саме вирішення питання про вихід споживчого товариства зі складу спілки, оскільки даний факт має істотне значення для справи і не був відомий заявникові на час вирішення спору господарським судом.

За таких обставин Верховний Суд України приходить до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року було переглянуто судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог статті 112 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року підлягає скасуванню, а постанова Київського міжобласного господарського суду від 2 червня 2005 року – залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року скасувати, а постанову Київського міжобласного господарського суду від 2 червня 2005 року у справі № 105/19-02 залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28 лютого 2006 року № 166/19-02

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., 
Лилака Д.Д., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників:

позивача – Ситенка О.Д., Сукманюк О.О.,

відповідача – Ярош М.В.,

 

розглянувши касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств на постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року у справі за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств (далі – Київська облспоживспілка) до Яготинського районного споживчого товариства (далі – Яготинське РСТ) про визнання недійсним рішення загальних зборів пайовиків,

 

встановила:

 

Київська облспоживспілка подала у господарський суд Київської області позов про визнання недійсним рішення загальних зборів пайовиків Яготинського РСТ, проведених у формі дільничних зборів в квітні-травні 2002 року, про вихід Яготинського РСТ зі складу Київської облспоживспілки, підсумки голосування яких підведено на зборах уповноважених пайовиків Яготинського РСТ 25 травня 2002 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що загальні збори пайовиків Яготинського РСТ було проведено без участі представника Київської облспоживспілки, яка взагалі не була повідомлена про проведення зборів, в порушення вимог статті 5 Закону України "Про споживчу кооперацію" та положень Статуту Яготинського РСТ.

Рішенням господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідачем було дотримано процедуру виходу зі складу Київської облспоживспілки, визначену Статутом Яготинського РСТ, у тому числі виконані необхідні вимоги щодо легітимності зборів пайовиків, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного рішення.

У лютому 2005 року позивач подав заяву про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на заяви пайовиків, які надійшли на адресу Київської облспоживспілки, про те, що вони не лише не приймали участі у вирішенні питання про вихід Яготинського РСТ зі складу Київської облспоживспілки, але й взагалі не були проінформовані про розгляд зазначеного питання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13 квітня 2005 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено, рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін. Суд виходив з того, що зазначені позивачем обставини не є нововиявленими і такими, що мають істотне значення для вирішення спору.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 червня 2005 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано. Заяву Київської облспоживспілки задоволено, рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Апеляційний суд визнав факт порушення прав пайовиків Яготинського РСТ шляхом позбавлення їх права на участь у загальних зборах відповідача нововиявленою обставиною і такою, що призвела до відсутності необхідної для прийняття оспорюваного рішення кваліфікованої більшості.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року постанову суду апеляційної інстанції у справі скасовано. Рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року та ухвалу господарського суду Київської області від 13 квітня 2005 року у справі залишено без змін. Суд касаційної інстанції виходив з того, що подані позивачем докази є фактично новими доказами щодо обставин, які з'ясовувалися судом при вирішенні справи, а не нововиявленими. До того ж зазначені докази не спростовують висновків суду по суті спору.

У касаційній скарзі Київської облспоживспілки ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та неправильного застосування судом норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року у справі № 166/19-02.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову, Вищий господарський суд виходив з того, що подані позивачем докази можуть лише свідчити про підстави нез'явлення пайовиків на загальні збори товариства, водночас не спростовуючи висновків першої інстанції щодо кількості присутніх членів та правомочності зборів, а тому вказані докази не є нововиявленими обставинами.

Але погодитися з такими висновками не можна.

Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється Розділом XІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Днем виникнення названих обставин слід вважати день, коли вони стали відомі або повинні були бути відомими заявникові.

В обґрунтування заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач послався на заяви пайовиків, що надійшли на адресу Київської облспоживспілки в січні 2005 року, з яких вбачається, що значна кількість пайовиків не лише не приймала участі у вирішенні питання про вихід Яготинського РСТ зі складу Київської облспоживспілки, але й взагалі не була проінформована про розгляд зазначеного питання, що призвело до порушення їх прав, як членів споживчого товариства.

Вказане свідчить, що днем виникнення цієї обставини в даному випадку є дата надходження на адресу Київської облспоживспілки зазначених заяв пайовиків, оскільки на момент прийняття рішення господарським судом Київської області від 19 вересня 2002 року вказані обставини існували, однак не були відомі заявникові.

Відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю споживчої кооперації регулюються Законом України "Про споживчу кооперацію" (далі – Закон) та іншими законодавчими актами України.

Частиною першою статті 5 Закону визначено, що первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство – самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут.

В статуті споживчого товариства закріплені юридичні гарантії додержання прав членів споживчого товариства, які здійснюються шляхом застосування процедурно-процесуальних правил, а саме визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно частиною першою статті 8 Закону споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України, і мають право вільного виходу з них.

Статтею 7 вказаного Закону визначено, що питання прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу зі спілки є виключною компетенцією вищого органу управління споживчого товариства – загальних зборів його членів, кожний з яких на загальних зборах користується правом одного голосу, незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про споживчу кооперацію" та Статуту Яготинського РСТ, невід'ємним законним правом пайовика – члена споживчого товариства є його участь у діяльності споживчого товариства, зокрема у визначенні основних напрямків такої діяльності.

Недотримання вимог вказаного закону та статуту районного споживчого товариства щодо повідомлення пайовиків про скликання загальних зборів та порядку прийняття рішення може бути підставою для визнання прийнятих на зборах рішень недійсними, оскільки це істотно впливає на здійснення пайовиками споживчого товариства своїх прав та, відповідно, прийняття зборами рішень.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно визнав нововиявленою обставиною факт порушення процедури скликання загальних зборів пайовиків споживчого товариства, що призвело до усунення останніх від особистої участі у вирішенні актуальних питань діяльності товариства, а саме вирішення питання про вихід споживчого товариства зі складу спілки, оскільки даний факт має істотне значення для справи і не був відомий заявникові на час вирішення спору господарським судом.

За таких обставин Верховний Суд України приходить до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року було переглянуто судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог статті 112 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року підлягає скасуванню, а постанова Київського міжобласного господарського суду від 2 червня 2005 року – залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року скасувати, а постанову Київського міжобласного господарського суду від 
2 червня 2005 року у справі № 166/19-02 залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28 лютого 2006 року № 167/19-02

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,
Лилака Д.Д., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників:

позивача – Ситенка О.Д., Сукманюк О.О.,

відповідача – Цигіка І.Ю.,

 

розглянувши касаційну скаргу Київської обласної спілки споживчих товариств на постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року у справі за позовом Київської обласної спілки споживчих товариств (далі – Київська облспоживспілка) до Кагарлицького районного споживчого товариства (далі – Кагарлицьке РСТ) про визнання недійсним рішення загальних зборів пайовиків,

 

встановила:

 

Київська облспоживспілка подала у господарський суд Київської області позов про визнання недійсним рішення загальних зборів пайовиків Кагарлицького РСТ, що відбулися в період з 24 березня по 20 квітня 2002 року на дільничних зборах пайовиків, про вихід останнього зі складу Київської облспоживспілки, підсумки голосування яких підведено на зборах уповноважених 25 квітня 2002 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що загальні збори пайовиків Кагарлицького РСТ було проведено без участі представника позивача, який взагалі не був повідомлений про проведення зборів, в порушення вимог статті 5 Закону України "Про споживчу кооперацію" та положень Статуту Кагарлицького РСТ.

Рішенням господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивовано тим, що відповідачем було дотримано процедуру виходу зі складу Київської облспоживспілки, визначену Статутом Кагарлицького РСТ, у тому числі виконані необхідні вимоги щодо легітимності зборів пайовиків, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного рішення.

У лютому 2005 року позивач подав заяву про перегляд зазначеного судового рішення за нововиявленими обставинами, посилаючись на заяви пайовиків, які надійшли на адресу Київської облспоживспілки, про те, що вони не лише не приймали участі у вирішенні питання про вихід Кагарлицького РСТ зі складу Київської облспоживспілки, але й взагалі не були проінформовані про розгляд зазначеного питання.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13 квітня 2005 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено, рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін. Суд виходив з того, що зазначені позивачем обставини не є нововиявленими і такими, що мають істотне значення для вирішення спору.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 червня 2005 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано. Заяву Київської облспоживспілки задоволено, рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Апеляційний суд визнав факт порушення прав пайовиків Кагарлицького РСТ щодо позбавлення їх права на участь у загальних зборах відповідача нововиявленою обставиною і такою, що призвела до відсутності необхідної для прийняття оспорюваного рішення кваліфікованої більшості.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року постанову суду апеляційної інстанції у справі скасовано. Рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року та ухвалу господарського суду Київської області від 13 квітня 2005 року у справі залишено без змін. Суд касаційної інстанції виходив з того, що подані позивачем докази є фактично новими доказами щодо обставин, які з'ясовувалися судом при вирішенні справи, а не нововиявленими. До того ж зазначені докази не спростовують висновків суду по суті спору.

У касаційній скарзі Київської облспоживспілки ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та неправильного застосування норм матеріального права.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року у справі № 167/19-02.

Заслухавши суддю-доповідача представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи постанову, Вищий господарський суд виходив з того, що подані позивачем докази можуть лише свідчити про підстави нез'явлення пайовиків на загальні збори товариства, водночас не спростовуючи висновків першої інстанції щодо кількості присутніх членів та правомочності зборів. А тому вказані докази не є нововиявленими обставинами.

Але погодитися з такими висновками не можна.

Перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами регулюється Розділом XІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Днем виникнення названих обставин слід вважати день, коли вони стали відомі або повинні були бути відомими заявникові.

В обґрунтування заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами позивач послався на заяви пайовиків, що надійшли на адресу Київської облспоживспілки в січні 2005 року, з яких вбачається, що значна кількість пайовиків не лише не приймала участі у вирішенні питання про вихід Кагарлицького РСТ зі складу Київської облспоживспілки, але й взагалі не була проінформована про розгляд зазначеного питання, що призвело до порушення їх прав, як членів споживчого товариства.

Вказане свідчить, що днем виникнення цієї обставини в даному випадку є дата надходження на адресу Київської облспоживспілки зазначених заяв пайовиків, оскільки на момент прийняття рішення господарським судом Київської області від 19 вересня 2002 року вказані обставини існували, однак не були відомі заявникові.

Відносини, пов'язані зі створенням і діяльністю споживчої кооперації регулюються Законом України "Про споживчу кооперацію" (далі – Закон) та іншими законодавчими актами України.

Частиною першою статті 5 Закону визначено, що первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство – самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут.

В статуті споживчого товариства закріплені юридичні гарантії додержання прав членів споживчого товариства, які здійснюються шляхом застосування процедурно-процесуальних правил, а саме визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно частиною першою статті 8 Закону споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України, і мають право вільного виходу з них.

Статтею 7 вказаного Закону визначено, що питання прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу зі спілки є виключною компетенцією вищого органу управління споживчого товариства – загальних зборів його членів, кожний з яких на загальних зборах користується правом одного голосу, незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

Таким чином, відповідно до положень Закону України "Про споживчу кооперацію" та Статуту Кагарлицького РСТ, невід'ємним законним правом пайовика – члена споживчого товариства є його участь у діяльності споживчого товариства, зокрема у визначенні основних напрямків такої діяльності.

Недотримання вимог вказаного закону та статуту районного споживчого товариства щодо повідомлення пайовиків про скликання загальних зборів та порядку прийняття рішення може бути підставою для визнання прийнятих на зборах рішень недійсними, оскільки це істотно впливає на здійснення пайовиками споживчого товариства своїх прав та, відповідно, прийняття зборами рішень.

За таких обставин суд апеляційної інстанції правильно визнав нововиявленою обставиною факт порушення процедури скликання загальних зборів пайовиків споживчого товариства, що призвело до усунення останніх від особистої участі у вирішенні актуальних питань діяльності товариства, а саме вирішення питання про вихід споживчого товариства зі складу спілки, оскільки даний факт має істотне значення для справи і не був відомий заявникові на час вирішення спору господарським судом.

За таких обставин Верховний Суд України приходить до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 19 вересня 2002 року було переглянуто судом апеляційної інстанції з дотриманням вимог статті 112 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року підлягає скасуванню, а постанова Київського міжобласного господарського суду від 2 червня 2005 року – залишенню в силі.

 

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 8 листопада 2005 року скасувати, а постанову Київського міжобласного господарського суду від 2 червня 2005 року у справі № 167/19-02 залишити в силі.

Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2006 року № 12/237

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Барбари В.П.,

Суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д.,

  Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Української державної інноваційної компанії на постанову Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року у справі за позовом прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії до закритого акціонерного товариства комерційного банку "Кредит-Дніпро" про стягнення суми,

 

встановила:

 

У вересні 2001 року прокурор Бабушкінського району м. Дніпропетровська звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Української державної інноваційної компанії в особі Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії до закритого акціонерного товариства комерційного банку "Кредит-Дніпро" про стягнення 306000 грн. основного боргу та 9883,80 грн. пені за договором поручительства від 13 січня 2000 року.

Позов обґрунтовано тим, що позивач на підставі укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Медичний комплекс "Гастроентерологія" інноваційного договору № 96-08 від 20 червня 1996 року та договору поручительства, укладеного між позивачем та відповідачем, № 96-08 від 25 червня 1996 року перерахував інноваційну позичку товариству з обмеженою відповідальністю "Медичний комплекс "Гастроентерологія" в сумі 306000 грн., який позичальник у встановлений строк не повернув, а поручитель вимогу виконати зобов'язання по договору відмовився.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2001 року позов задоволено.

Рішення мотивовано тим, що договір поруки не передбачає його невиконання в разі будь-яких обставин, а при настанні форс-мажорних обставин інноваційний договір припиняється, якщо такі обставини продовжується більше 6 місяців.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2003 року за результатами перегляду справи за нововиявленими обставинами рішення від 23 жовтня 2001 року скасовано та в позові відмовлено. Додатковим рішенням від 21 травня 2003 року стягнуто з позивача отримані кошти в поворот виконання рішення від 23 жовтня 2001 року.

Рішення мотивовано тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 18/10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний комплекс "Гастроентерологія" до Дніпропетровського регіонального відділення Української державної інноваційної компанії про зміну умов договору, продовжено строк дії інноваційного договору № 96-08 від 20 червня 1996 року на час форс-мажорних обставин та визнано невиконання інноваційного договору наслідком обставин непереборної сили, які сторони не могли передбачити та запобігти розумними мірами.

Постановою від 31 жовтня 2005 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд рішення від 24 квітня 2003 року та додаткове рішення від 21 травня 2003 року залишив без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2005 року залишена без змін з тих підстав, що строк дії інноваційного договору продовжено рішенням господарського суду від 18 лютого 2002 року у справі № 18/10 на час дії обставин, які суд визнав форс-мажорними з 21 серпня 2000 року. Такі обставини, встановлені рішенням суду у вказаній справі, є нововиявленими і є суттєвими для перегляду рішення за нововиявленими обставинами в порядку статті 112 Господарського процесуального кодексу України.

16 лютого 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Української державної інноваційної компанії порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року у справі № 12/237.

Касаційна скарга обґрунтована різним застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та невідповідністю оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2003 року, з яким погодилися господарські суди апеляційної та касаційної інстанцій вимогам вказаної статті не відповідає.

Як вказано у пункті 5 постанови Пленумом Верховного Суду України "Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27 лютого 1981 року за № 1 не можуть бути визнані нововиявленими нові, тобто такі, що виникли чи змінилися після встановлення рішення обставини, а також обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, касаційній скарзі або які могли бути встановлені при виконанні судом вимог процесуального закону.

Аналогічне роз'яснення міститься у пункті 1.1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 21 травня 2002 року за №04-5/563 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" відповідно до якого виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення за правилами Розділу XIII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1.3 цього ж Роз'яснення не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами, у разі подання таких доказів у процесі перегляду судового рішення за правилами Розділу XIІІ Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має прийняти ухвалу про залишення судового рішення без змін.

Задовольняючи заяву закритого акціонерного товариства комерційного банку "Кредит-Дніпро" про перегляд рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2001 року за нововиявленими обставинами господарський суд першої інстанції зазначеного вище не врахував, а суди апеляційної та касаційної інстанції на це уваги не звернули.

В якості нововиявлених обставин заявник послався на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2002 року, яким обставини припинення платежів банком "Слов'янський" визнані обставинами непереборної сили, які привели до невиконання інноваційного договору. Однак, вказані обставини були предметом дослідження господарського суду Дніпропетровської області при постановлені рішення від 23 жовтня 2001 року та не були прийняті в якості заперечень відповідача з тих підстав, що договором поруки не передбачена залежність виконання зобов'язань від будь-яких умов.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2005 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2003 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 травня 2003 року підлягають скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2001 року – залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

 

постановила:

 

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 21 грудня 2005 року у справі № 12/237, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31 жовтня 2005 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2003 року та додаткове рішення цього ж суду від 21 травня 2003 року – скасувати.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2001 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи