Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 13 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.03.2006 № 01-8/662 17.03.2006 Друкувати

Господарські суди України

 

Про практику Верховного Суду України

у справах зі спорів, пов’язаних з розрахунками

за природний газ та послуги з його транспортування

 

З метою забезпечення правильного і однакового застосування законодавства у справах зі спорів, пов’язаних з розрахунками за природний газ та послуги з його транспортування, доводимо до відома такі постанови Верховного Суду України з відповідних справ:

1) від 6 грудня 2005 у справі № 5/323 (05/544);

2) від 14 лютого 2006 у справі № 15/444 (06/095);

3) від 14 лютого 2006 у справі № 4/803-10/50 (06/098).

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В. Москаленко


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 05/544

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2005 р. № 5/323

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Гуля В.С, Карпечкіна П.Ф.,

  Колесника П.І., Лилака Д.Д., Новікової Т.О.,

  Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на постанову Вищого господарського суду України від 22.09.2005 року у справі за позовом дочірнього компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз" про стягнення суми,

 

встановила:

 

У серпні 2003 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" пред'явила у суді позов до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз" про стягнення боргу за отриманий природний газ в сумі 4027585,90 грн., інфляційних збитків в сумі 416733,30 грн., трьох відсотків річних в сумі 307802,32 грн. та пені в сумі 279932,79 грн.

Позов мотивовано тим, що за укладеним 18 січня 2000 року між дочірньою компанією "Торговий дім "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є позивач) та відкритим акціонерним товариством "Дніпрогаз" договором, відповідачу було поставлено природний газ, що підтверджено актами прийому-передачі, однак він за поставлений газ розрахувався частково.

Відповідач проти позову заперечував посилаючись на те, що ним дотримано встановлений законодавством порядок розрахунків за поставлений природний газ.

Справа судами розглядалася неодноразово.

У березні 2005 року позивач зменшив позовні вимоги і просив тягнути борг за поставлений природний газ в сумі 3001514,15 грн., пеню в сумі 279932,79 грн., інфляційні збитки в розмірі 416733,30 грн. та три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 307802,32 грн.

 

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2005 року в позові відмовлено. Визнано недійсним другий абзац пункту 5.1, пункт 6.2 договору № 10/16-54 від 18 січня 2000 року.

Відмовляючи в позові господарський суд виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки спірний борг підлягає реструктуризації.

Визнаючи договір недійсним в частині з власної ініціативи господарський суд виходив з вимог п.1 ст. 83 ГПК України та зазначав, що його зміст в певній частині суперечить чинному законодавству.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 вересня 2005 року, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року змінена і викладена в наступній редакції: "Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2005 року у справі № 5/323 (20/305) в частині визнання недійсним другого абзацу п.5.1, п.6.2 договору № 10/16-54 від 18.01.2000 скасувати, в решті рішення залишити без змін".

17 листопада 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою дочірнього компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 вересня 2005року у справі № 5/323 (20/305) .

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень у справі і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським суд України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та невідповідності оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без зміни постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення заборгованості за поставлений природний газ, Вищий господарський суд України виходив з того, що в цій частині судові рішення ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Як встановлено господарськими судами, 18 січня 2000 року дочірньою компанією "Торговий Дім "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є позивач) та відкритим акціонерним товариством “Дніпрогаз” було укладено договір № 10/16-54 за яким проводилась поставка природного газу. На виконання договору відповідачу було передано 491898,78 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 67682306,27 грн., однак відповідач розрахувався за переданий йому природний газ частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Посилання судів на те, що відповідач не має права визначати порядок, розміри та строки розрахунків з позивачем, а борг за поставлений природний газ підлягав реструктуризації є необґрунтованим, оскільки це не відповідає Постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13 листопада 1998 року №1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" та суперечить закону.

Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 року № 759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ", на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року № 1785, було розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу. Вимоги позивача не стосуються коштів, що надходили на розподільчий рахунок від споживачів природного газу і не є власністю відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпрогаз", якими відповідач не має права розпоряджатися.

Наявність Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" та протоколу № 49 засідання правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 08 червня 2004 року не звільняє відповідача від виконання зобов'язання оплатити поставлений за угодою з позивачем природний газ.

Наведені вище обставини свідчать, що судами при розгляді даної справи не було достатньо враховано вимоги законодавства. У зв'язку з цим судові рішення підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду необхідно врахувати зазначені вище обставини та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

 

постановила:

 

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5/323 (20/305), постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12 травня 2005 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16 березня 2005 року – скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/095

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2006 р. № 15/444

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д.,

 Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - Вишневського А.А., Ковалко Н.М., відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз" - Соловйова К.К., Яковчук В А., Янкевич Л.Д.,

 

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз" (далі - ВАТ "Рівнегаз") на постанову Вищого господарського суду України від 25.10.2005 року № 15/444,

 

встановила:

 

У жовтні 2003 року дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України") пред'явила в господарському суді Рівненської області позов до ВАТ "Рівнегаз" про стягнення 7 031 488 грн. 89 коп. заборгованості за переданий у 2000 році природний газ, інфляційних нарахувань на суму боргу, 3% річних, пені. Під час розгляду справи ДК "Газ України" збільшила розмір позовних вимог і просила стягнути з відповідача 8 299 438 грн. 48 коп., у тому числі 5 958 498 грн. 05 коп. заборгованості, 416 731 грн. 40 коп. пені за період прострочення платежу з 2 січня до 1 липня 2004 року, 1 095 384 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань на суму боргу за період прострочення платежу з січня 2001 року по травень 2004 року, 619 052 грн. 20 коп. річних у розмірі 3% за період прострочення платежу з 11 січня 2001 року до 1 липня 2004 року, 209 772 грн. 50 коп. відсотків за неправомірне користування чужими коштами за період прострочення платежу з 1 січня по 1 липня 2004 року.

Позивач зазначав, що на підставі договору на постачання природного газу від 18.01.2000 року № 10/16-48 протягом січня-грудня 2000 року дочірня компанія "Торговий дім "Газ України", правонаступником якої є ДК "Газ України", передала ВАТ "Рівнегаз" 272 692, 22 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 37 165 733 грн. 91 коп. Відповідач розрахувався за переданий природний газ частково в сумі 31 207 235 грн. 86 коп., заборгувавши 5 958 498 грн. 05 коп. На цю суму позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на підставі пункту 6.2 договору, індекс інфляції та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, відсотки за неправомірне користування чужими коштами на підставі частини 6 статті 231 та частини 4 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідач позов не визнавав, вважаючи, що факт переходу до позивача прав і обов'язків реорганізованої дочірньої компанії "Торговий дім "Газ України" не доведений належними засобами доказування. Відповідач також мотивував свої заперечення проти позову посиланням на визначений законодавством порядок проведення розрахунків за поставлений природний газ, який передбачає відкриття газозбутовим підприємствам розподільних рахунків в уповноважених банках для обов'язкового зарахування коштів, що надходять за поставлений споживачам природний газ, та розподіл цих коштів за алгоритмом.

З цих же підстав ВАТ "Рівнегаз" подало до ДК "Газ України" зустрічний позов про визнання недійсним на підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року (далі - ЦК УРСР) положення абзацу другого пункту 5.1 договору від 18.01.2000 року № 10/16-48 в редакції протоколу узгодження розбіжностей, яким передбачено здійснення остаточного розрахунку за спожитий природний газ до 10 числа наступного за звітним місяця.

ДК "Газ України" зустрічний позов не визнавала.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду Рівненської області від 01.09.2004 року в позові відмовлено, зустрічний позов задоволено.

Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що умова договору стосовно визначення кінцевого строку розрахунків за природний газ до 10 числа наступного місяця не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 року № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" (далі - Постанова КМУ і НБУ № 1785) та постанові Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 року № 759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" (далі - Постанова НКРЕ № 759).

Відмовляючи в позові, суд мотивував рішення тим, що ДК "Газ України" не довела порушення ВАТ "Рівнегаз" порядку здійснення розрахунків за поставлений природний газ, установленого вказаними актами законодавства.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 25.10.2005 року № 15/444 постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 5 958 498 грн. 05 коп. боргу, 1 095 384 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань на суму боргу, 619 052 грн. 20 коп. річних; 416 731 грн. 40 коп. пені; в решті вимог у позові відмовлено; в зустрічному позові відмовлено.

 

Постанова суду касаційної інстанції вмотивована тим, що висновки судів ґрунтуються на помилковому застосуванні положень Постанови КМУ і НБУ № 1785 та Постанови НКРЕ № 759.

Відмовляючи в позові в частині стягнення 209 772 грн. 50 коп. відсотків за неправомірне користування чужими коштами на підставі частини 6 статті 231 та частини 4 статті 232 Господарського кодексу України, суд касаційної інстанції послався на пункт 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України, відповідно до якого положення цього Кодексу щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями.

12 січня 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою ВАТ "Рівнегаз" порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25.10.2005 року № 15/444. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі з мотивів невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального права. На обґрунтування мотивів касаційної скарги зроблено посилання на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 01.11.2005 року (справа № 3-5757к05), постанови Вищого господарського суду України від 14.01.2004 року у справі № 4/1345-16/163, від 24.02.2004 року у справі № 4/1394-17/177, від 07.10.2004 року у справі № 20/305, від 14.12.2004 року у справі № 5/67, від 10.02.2005 року у справі № 4/1189-9/128, від 21.04.2005 року у справі № 35/142, від 27.04.2005 року у справі № 4/1173-23/135, від 28.04.2005 року у справі № 5/396-04, від 10.05.2005 року у справі №-31/318, від 05.07.2005 року у справі
№ 14/167-2/121, від 10.11.2005 року у справі № 17/100.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача та позивача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами установлено, що на підставі договору на постачання природного газу від 18.01.2000 року № 10/16-48 у 2000 році дочірня компанія "Торговий дім "Газ України" передала ВАТ "Рівнегаз" 272 692, 22 тис. куб. м. природного газу на загальну суму 37 165 733 грн. 91 коп., за який відповідач розрахувався частково, заборгувавши 5 958 498 грн. 05 коп. Судами також установлено, що правонаступником дочірньої компанії "Торговий дім "Газ України" у спірних правовідносинах є ДК "Газ України".

Як установлено судами, у пункті 5.1 договору на постачання природного газу від 18.01.2000 року № 10/16-48 в редакції протоколу узгодження і розбіжностей сторони передбачили, що кошти, які надходять на рахунок покупця, на підставі його платіжних доручень того самого дня перераховуються уповноваженим банком в частині вартості газу на консолідований розподільчий рахунок постачальника (згідно з наказом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 19.01.2000 року № 14 "Про тимчасовий розподіл коштів з розподільчих рахунків газозбутових підприємств"); остаточний розрахунок за спожитий природний газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяця.

Визнаючи недійсною зазначену умову договору в частині визначення кінцевого строку розрахунків за переданий відповідачу природний газ, суди першої й апеляційної інстанцій виходили з того, що ця умова договору суперечить порядку розрахунків, установленому Постановою КМУ і НБУ № 1785 та Постановою НКРЕ № 759, якими передбачено здійснення розрахунків між газозбутовими організаціями та дочірньою компанією "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з використанням розподільних рахунків згідно з алгоритмом розподілу коштів, затвердженим Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".

Проте цей висновок місцевого та апеляційного господарських судів є помилковим і Вищий господарський суд України обґрунтовано не погодився з ним, зазначивши, що затверджений Постановою НКРЕ № 759 алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків при надходженні коштів за поставлений природний газ на розподільні рахунки підприємств, цей алгоритм не впливає на домовленість сторін договору щодо строків оплати вартості переданого природного газу та не припиняє зобов'язань боржника щодо сплати боргу.

Відповідно до статті 161 ЦК УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та пред'явлення позову в даній справі, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а за відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься у статті 526 ЦК, чинного на момент вирішення даної справи судами.

За цих обставин Вищий господарський суд України на законних підставах скасував судові рішення у справі та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов ДК "Газ України" в частині вимог щодо стягнення боргу 5 958 498 грн. 05 коп. та відмовив у задоволенні зустрічного позову ВАТ "Рівнегаз". Вищий господарський суд України також правильно застосував положення пункту 5 розділу ІХ "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ДК "Газ України" в частині вимог щодо стягнення штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, нарахованих на підставі частини 6 статті 231 та частини 4 статті 232 Господарського кодексу України.

Водночас не можна погодитись з оскарженою постановою суду касаційної інстанції в частині задоволення позову ДК "Газ України" щодо вимог про стягнення 1 095 384 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань на суму боргу, 619 052 грн. 20 коп. річних та 416 731 грн. 40 коп. пені. У зазначеній частині позовних вимог Вищий господарський суд України ухвалив нове рішення без урахування обставин справи та вимог закону.

Суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних стягнені Вищим господарським судом України згідно з розрахунком позивача, зробленим, у тому числі, за період, що передував набранню чинності ЦК України. У цей період був чинним ЦК УРСР, статтею 214 якого передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.1999 року № 1136-ХІV, яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Судами установлено, що предметом договору від 18.01.2000 року № 10/16-48, на якому ґрунтуються позовні вимоги, є постачання природного газу для потреб населення. Проте Вищий господарський суд України на це уваги не звернув.

Крім того, судом касаційної інстанції не враховані положення Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 року № 554-IV, статтею 1 якого передбачено, що заборгованість з квартирної плати та плати за комунальні послуги (водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергію, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) наймачів жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, яка склалася на дату набрання чинності цим Законом перед надавачами житлово-комунальних послуг, реструктуризується на термін до 60 місяців залежно від суми боргу та рівня доходів громадян на дату реструктуризації. Статтею 5 цього Закону встановлено, що на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг.

Враховуючи викладене, судові рішення слід скасувати в частині вирішення справи щодо вимог ДК "Газ України" про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу, 3% річних та пені, а справу в цій частині вимог передати на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та вирішити спір у зазначеній частині вимог відповідно до закону.

Керуючись статтями 11117 –11121 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Рівнегаз" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 25.10.2005 року № 15/444, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року та рішення господарського суду Рівненської області від 01.09.2004 року скасувати в частині вимог про стягнення 1 095 384 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань на суму боргу, 619 052 грн. 20 коп. річних та 416 731 грн. 40 коп. пені, а справу в цій частині вимог передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті постанову Вищого господарського суду України від 25.10.2005 року № 15/444 залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/098

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2006 р. № 4/803-10/50

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" -Колодка В.І. та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" - Козлюк З.Р.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" на постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 року № 4/803-10/50 у справі за позовом дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 10 112 359 грн. 61 коп.,

 

встановила:

 

У березні 2005 року дочірня компанія "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" (далі - позивач) подала позов до господарського суду Львівської області до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - відповідач) про стягнення 10 112 359 грн. 61 коп. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач має борг перед позивачем у сумі 8 599 913 грн. 44 коп. за надані послуги з транспортування природного газу для потреб населення у травні-грудні 2003 року. У відповідності з ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано 1 232 948 грн. 98 коп. втрат від інфляційних процесів та 279 497 грн. 19 коп. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Львівської області від 7 липня 2005 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 року № 4/803-10/50 вищевказане рішення суду залишено без змін.

 

Це рішення та постанова мотивовані відсутністю вини відповідача у неналежній оплаті за послуги з транспортування природного газу, оскільки ні з договору, ні з закону не випливає обов'язок відповідача здійснювати розрахунки за послуги з транспортування природного газу. Зокрема, питання постачання, транспортування природного газу, тарифи та порядок розрахунків регулюються постановою КМУ і НБУ від 13 листопада 1998 року № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий газ", постановою НКРЕ від 12 липня 2000 року № 759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ". Оскільки законом передбачений єдиний порядок розрахунків за транспортування природного газу магістральними газопроводами для потреб населення шляхом перерахування коштів з розподільчого рахунку відповідно до алгоритму, то не має підстав для стягнення цих коштів з ВАТ "Львівгаз".

Ухвалою Верховного Суду України від 12 січня 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 року № 4/803-10/50 за касаційною скаргою дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз", де поставлено питання про скасування цієї постанови та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки, зроблені судами першої та касаційної інстанцій, не ґрунтуються на матеріалах справи та суперечать вимогам закону.

Так, із матеріалів справи вбачається, що протягом січня-грудня 2003 року позивачем надано відповідачу послуги з транспортування 1 163 669, 937 тис.м.куб. природного газу для потреб населення на загальну суму 27 928 078 грн. 49 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними обома сторонами.

Вказані послуги позивачем надавались відповідачу на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1729 "Про порядок забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом" від 27 грудня 2001 року.

Позивач щомісяця направляв на адресу відповідача рахунки про оплату наданих послуг, які сплачені частково.

Згідно з ст. 161 ЦК УРСР та ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Посилання судів на те, що відповідач не має права визначати порядок, розміри та строки розрахунків з позивачем, оскільки це не відповідає постанові Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13 листопада 1998 року № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", суперечить вимогам законодавства.

 

Постановою НКРЕ від 12 липня 2000 року № 759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газо збутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27 травня 2000 року № 840 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 року № 1785" було розроблено алгоритм, однак він визначає послідовність дій підприємства та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільчі рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу з споживачів природного газу.

Вимоги позивача не стосуються коштів, що надходили на розподільчий рахунок від споживачів природного газу і не є власністю ВАТ "Львівгаз", якими відповідач не має права розпоряджатися.

Порушення вимог матеріального права, допущені судами при розгляді справи, є підставою для скасування винесених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід проаналізувати господарські стосунки між позивачем та відповідачем, розрахунки за поставлений газ, врахувати наведене та вирішити спір із дотриманням вимог закону.

 

Враховуючи викладене і керуючись статтями 11117-11121 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу дочірньої компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 листопада 2005 року № 4/803-10/50 та рішення господарського суду Львівської області від 7 липня 2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи