Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 13 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.03.2006 № 01-8/658 17.03.2006 Друкувати

Господарські суди України

 

Про доповнення Інформаційного листа

Вищого господарського суду України

від 16.05.2003 № 01-8/525

“Про практику Верховного Суду України

у справах про банкрутство”

 

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 16.05.2003 № 01-8/525 “Про практику Верховного Суду України у справах про банкрутство” доводимо до відома постанови Верховного Суду України з відповідних справ.

Додаток: копії постанов Верховного Суду України:

1) від 17.01.2006 у справі № 11/690 (06/024);

2) від 17.01.2006 у справі № 9/207 (06/048).

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В. Москаленко


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/024
 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2006 р № 11/690

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Гуля В.С., 

Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д., 

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участі представників

позивача - Неумитих В.В.

відповідача - Лебедєва О.С.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" (далі – Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року у справі № 11/690 за позовом Товариства до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі – Підприємство) про стягнення 313 589 грн. 79 коп. боргу, інфляційних втрат, річних та пені,

 

встановила:

 

З позовом у господарський суд Запорізької області Товариство звернулося 5 листопада 2004 року, мотивуючи заявлену вимогу невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленої Товариством теплової енергії згідно з укладеним між ними договором № 3 пар - ОРУМ/32 про поставку теплової енергії у вигляді пару від 1 січня 2002 року. Позивач просив стягнути заборгованість з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення оплати та трьох відсотків річних на підставі статті 625 ЦК України, а також нараховану за період з 1 січня 2004 року до дня пред'явлення позову пеню відповідно до пункту 7.2.2 договору № 1 пар -ОРУМ/32.

Підприємство проти позову заперечувало з тих мотивів, що з 2 грудня 2003 року стосовно нього порушено справу про банкрутство та, відповідно, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого згідно зі статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його 

банкрутом" (далі – Закон про банкрутство) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. При цьому, Підприємство вказує, що оскільки стаття 625 ЦК України, якою передбачені стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, входить до глави 51 ЦК України "Правові наслідки порушень зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання", то стягнення річних та інфляційних є мірою відповідальності за порушення грошових зобов'язань і, відповідно, санкціями.

В судовому засіданні Товариство уточнило позовні вимоги та, враховуючи здійснену відповідачем оплату після звернення позивача до суду, просило стягнути 95 277 грн. боргу, 1 620 грн. 18 коп. інфляційних, 1 409 грн. 73 коп. річних та 5 711 грн. 33 коп. пені.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2005 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 1 червня 2005 року, позов на підставі статей 161, 214 ЦК УРСР, статей 526, 625 ЦК України та пункту 7.2 договору № 1 пар - ОРУМ/32 задоволено частково: стягнуто з відповідача 96 897 грн. 18 коп. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 5 711 грн. 33 коп. пені, 1 409 грн. 73 коп. річних, а в решті позову відмовлено.

Рішення місцевого та постанова апеляційного судів обґрунтовані тим, що, на їх думку, законодавство не обмежує порядок нарахування штрафних санкцій на поточні зобов'язання, а позивач нарахував пеню та річні саме на ці зобов'язання. Нарахування інфляційних не порушує положень Закону про банкрутство, оскільки за своєю правовою природою вони не є штрафними санкціями, а є наслідком інфляційних процесів у державі.

Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій оскарженою постановою Вищий господарський суд України в частині стягнення 5 711 грн. 33 коп. пені, 1 409 грн. 73 коп. річних та 1 620 грн. 18 коп. інфляційних скасував, а в частині стягнення боргу в сумі 95 277 грн. залишив без змін. При цьому зазначена резолютивна частина постанови Вищого господарського суду України оформлена всупереч висновку, викладеному у мотивувальній частині (стор. 4 абз. 6 постанови), в якій суд вказав, що "Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягають стягненню.

Підприємство просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом касаційної інстанції положень статті 1 та пункту четвертого статті 12 Закону про банкрутство, невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України, а також виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство під терміном "грошове зобов'язання" розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Спір у даній справі виник з приводу неоплати відповідачем наданих йому послуг за договором № 1 пар - ОРУМ/32.

Отже, вказаний борг за одержані послуги на підставі договору є грошовим зобов'язанням Підприємства перед Товариством у розумінні статті 1 Закону про банкрутство.

Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, статтею 625 ЦК України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми названого Кодексу Товариство звернулося до Підприємства у даній справі.

У зв'язку з цим грошовими зобов'язаннями Підприємства перед Товариством є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а сума боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягає стягненню.

Вищий господарський суд України в мотивувальній частині постанови дійшов вірного висновку про поширення дії мораторію щодо нарахування позивачем пені та про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, проте помилково скасував рішення та постанову судів першої і апеляційної інстанцій в частині стягнення ними суми інфляційних та річних.

Тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 11117 – 11120 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Дніпроенерго" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року в частині скасування рішення господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2005 року та постанови Запорізького апеляційного господарського суду 1 червня 2005 року про стягнення 1 409 грн. 73 коп. річних та 1 620 грн. 18 коп. інфляційних втрат скасувати.

В решті постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року залишити без змін.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 1 червня 2005 року в частині залишення без змін рішення господарського суду Запорізької області від 26 квітня 2005 року щодо стягнення 96 897 грн. 18 коп. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 1 409 грн. 73 коп. річних залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/048

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2006 р. № 9/207

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф.,

Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Потильчака О.І.,

Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Знам'янський завод продтоварів" на постанову Вищого господарського суду України від 19.10.2005 року у справі за заявою приватного підприємця Зубченка А.І, до відкритого акціонерного товариства "Знам'янський завод продтоварів" про банкрутство,

 

встановила:

 

У серпні 2004 року ПП Зубченко А.І. звернувся до господарського суду Кіровоградської області із заявою про визнання банкрутом ВАТ "Знам'янський завод продтоварів".

Заява мотивована тим, що борг Товариства за надані відповідно до договору № 1/03 заявником послуги становить 75000 грн. і не був погашений протягом трьох місяців після встановленого для його погашення строку у зв'язку з відсутністю коштів на рахунку боржника.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 16.08.2004 року порушено справу про банкрутство ВАТ "Знам'янський завод продтоварів".

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 08.11.2004 року затверджено реєстр вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2004 року визнано банкрутом ВАТ "Знам'янський завод продтоварів", відкрито ліквідаційну процедуру щодо банкрута та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кноблох І.В.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2005 року скасовано постанову господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2004 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова мотивована тим, що господарський суд при винесенні постанови про визнання Товариства банкрутом не залучив до участі у справі акціонерів товариства, чим порушив їх права та інтереси.

22.12.2005 року Верховним Судом України за касаційною скаргою ВАТ "Знам'янський завод продтоварів" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 19.10.2005 року. Скарга мотивується різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи Верховний Суд України вважає що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Акціонери Товариства Рункевич Г.І., Мулявка О.І. та Музичук Т.С. володіють 51,11% його акцій. Вони не є кредиторами Товариства і, відповідно, не є учасниками справи про його банкрутство.

Відповідно до статті 1 ГПК України право на звернення до господарського суду мають підприємства та організації, що звертаються за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У підпункті 4.4. рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасникам якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Відповідно до статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України і, відповідно, до застосуваннями судами загальної юрисдикції при вирішенні підвідомчих їм спорів.

Відповідно до статті 107 ГПК України право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, мають зокрема особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення, що стосується їх прав і обов'язків.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Акціонери господарського товариства можуть бути учасниками справи про банкрутство, якщо вони матимуть статус будь-якої із зазначених осіб.

Акціонери ВАТ "Знам'янський завод продтоварів" Рункевич Г.І., Мулявка О.І. та Музичук Т.С. такого статусу в даній справі не мають, а відтак місцевий господарський суд не мав підстав залучати їх до участі у справі про банкрутство Товариства.

Відтак, Вищий господарський суд України порушив і здійснив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою осіб, які не мали права її подавати, а тому ухвалена ним постанова підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 11117 – 11119 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата

 

постановила:

Касаційну скаргу ВАТ "Знам'янський завод продтоварів" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 19.10.2005 року скасувати.

Постанову господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2004 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи