Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 12 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду Українивід 03.02.2006 № 01-8/283 03.02.2006 Друкувати

Господарські суди України

Про доповнення Інформаційного листа 

Вищого господарського суду України 

від 25.02.2004 № 01-8/345 

“Про практику Верховного Суду України

у справах зі спорів за участю Фонду України

соціального захисту інвалідів”

 

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.02.2004 № 01-8/345 “Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів за участю Фонду України соціального захисту інвалідів” доводимо до відома постанови Верховного Суду України від 24.01.2006 у справах №№ 11/268, 6/140, 23/178, 11/261, 13/212, 11/206, 11/266, 27/231 (додаються).

Викладені у зазначених постановах правові позиції Верховного Суду України слід враховувати у розгляді відповідних справ.

З огляду на ці правові позиції позовні заяви і апеляційні скарги органів Фонду соціального захисту інвалідів, подані ними до господарських судів у зв’язку із здійсненням цими органами владних повноважень, підлягають розглядові місцевими та апеляційними господарськими судами в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Додаток: за текстом на 26 арк.

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В. Москаленко


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/028

 

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №23/178

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого - Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2005 року № 23/178 у справі за позовом Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Моноліт-Агро" про стягнення 4 511 грн. 97 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця,

 

встановила:

 

У квітні 2005 року Запорізьке відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до господарського суду Запорізької області позов до ТОВ "Моноліт-Агро" про стягнення 4 511 грн. 97 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця (а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24 червня 2005 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 73-74).

Постановою Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2005 року № 23/178 вищевказане рішення суду залишено без змін. При цьому зазначено, що за змістом положень пунктів восьмого та дев'ятого статті 3, пункту четвертого частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 83-86).

Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2005 року № 23/178 за касаційною скаргою Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –

Відділення), де поставлено питання про скасування цієї постанови і рішення господарського суду Запорізької області від 24 червня 2005 року та передачу 

 

Доповідач – Карпечкін П.Ф.

справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (а.с. 100).

Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, здійснюючи перегляд у касаційному порядку рішення господарського суду Запорізької області від 24 червня 2005 року, керувався правилами ГПК України, вважаючи, що цей спір повинен розглядатись господарським судом.

Проте, такі висновки суперечать вимогам закону.

Пунктом четвертим частини першої статті 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше, позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті З КАСУ, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від ЗО серпня 2000 року № 1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 (далі - Положення про Фонд), Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно пункту четвертого частини першої статті 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Таким чином, Вищий господарський суд України, приймаючи постанову від 18 жовтня 2005 року № 23/178, вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі до цього суду для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 жовтня 2005 року № 23/178 скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/030

 

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №11/268

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого - Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представника казенного підприємства "Запорізький титаново-магнієвий комбінат" Кулешової Л.В.,

 

розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення Фонду) на постанову Вищого господарського суду України від 08.11.2005 року № 11/268,

 

встановила:

 

У травні 2005 року Відділення Фонду звернулося в господарський суд Запорізької області з позовом до казенного підприємства "Запорізький титаново-магнієвий комбінат" (далі - Підприємство) про стягнення 649 426 грн. 68 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році. Позов обґрунтовувався посиланням на положення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (далі - Порядок сплати штрафних санкцій), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.07.2005 року в позові відмовлено з тих мотивів, що Підприємство вживало необхідних заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому підстави для притягнення його до відповідальності за позовом відсутні.

Постановою Вищого господарського суду України від 08.11.2005 року № 11/268 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 

Доповідач – Новікова Т.О.

 

29 грудня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Відділення Фонду порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 08.11.2005 року № 11/268. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування всіх судових рішень у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи касаційну скаргу Відділення Фонду на рішення господарського суду Запорізької області від 18.07.2005 року, Вищий господарський суд України зазначив, що за змістом положень пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1 статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів не віднесено вирішення спорів, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Вищий господарський суд України вважав, що статтею 50 цього Кодексу встановлено вичерпний перелік випадків, у яких юридичні та фізичні особи, що не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за позовами суб'єктів владних повноважень.

Проте зазначені мотиви оскарженої постанови ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому. Пунктом 3 Положення визначено основні завдання Фонду соціального захисту інвалідів:

участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;

здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій установлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у встановленому частиною першою статті 20 цього Закону розмірі. Відповідно до покладених на нього завдань Фонд соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення). Пунктом 11 Порядку сплати штрафних санкцій передбачено, що у разі несплати підприємствами, установами організаціями, які не забезпечують нормативу робочих місць, штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення в судовому порядку.

Таким чином, Відділення Фонду є органом державної влади, який у правовідносинах з Підприємством реалізує владні управлінські функції, а право Відділення Фонду на звернення до суду у спірних відносинах визначено у законодавчому прядку. Пункт 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України відносить до компетенції адміністративних судів спори за зверненнями суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Мотиви оскарженої постанови про те, що у частині 4 статті 50 цього Кодексу наведено вичерпний перелік випадків звернення суб'єктів владних повноважень з адміністративними позовами до фізичних та юридичних осіб-не суб'єктів владних повноважень, суперечать пункту 5 частини 4 статті 50 цього Кодексу, відповідно до якого зазначені особи можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень і в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України в даній справі підлягає скасуванню, а справа - передачі до цього суду для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами, внесеними Законом України від 06.10.2005 року № 2953-1У).

Керуючись статтями 111-17 – 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 08.11.2005 року № 11/268 скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/031

 

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №6/140

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого - Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту Інвалідів (далі - Відділення Фонду) на постанову Вищого господарського суду України від 18.10.2005 року № 6/140,

 

встановила:

 

У квітні 2005 року Відділення Фонду звернулося в господарський суд Запорізької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Литво" (далі - Товариство) про стягнення 98 340 грн. 45 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2004 році. Позов обґрунтовувався посиланням на положення статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів (далі Порядок сплати штрафних санкцій), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року в позові відмовлено через недоведеність позовних вимог, а також з мотивів відсутності вини відповідача в тому, що кількість працюючих в Товаристві інвалідів менша, ніж установлено нормативом.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2005 року № 6/140 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

29 грудня 2005 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою Відділення Фонду порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18.10.2005 року № 6/140. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування 

 

Доповідач – Новікова Т.О.

 

всіх судових рішень у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційної скарги зроблено посилання на невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи касаційну скаргу Відділення Фонду на рішення господарського суду Запорізької області від 22.06.2005 року, Вищий господарський суд України зазначив, що за змістом положень пунктів 8 та 9 статті 3, пункту 4 частини 1 статті 17, частини 4 статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до компетенції адміністративних судів не віднесено вирішення спорів, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Вищий господарський суд України вважав, що статтею 50 цього Кодексу встановлено вичерпний перелік випадків, у яких юридичні та фізичні особи, що не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за позовами суб'єктів владних повноважень.

Проте зазначені мотиви оскарженої постанови ґрунтуються на помилковому застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України та підпорядковується йому. Пунктом 3 Положення визначено основні завдання Фонду соціального захисту інвалідів:

участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;

здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Для реалізації покладених на Фонд соціального захисту інвалідів завдань за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду.

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій установлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у встановленому частиною першою статті 20 цього Закону розмірі. Відповідно до покладених на нього завдань Фонд соціального захисту інвалідів здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4 Положення). Пунктом 11 Порядку сплати штрафних санкцій передбачено, що у разі несплати підприємствами, установами організаціями, які не забезпечують нормативу робочих місць, штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду соціального захисту інвалідів вживають заходів щодо їх стягнення в судовому порядку.

Таким чином, Відділення Фонду є органом державної влади, який у правовідносинах з Товариством реалізує владні управлінські функції, а право Відділення Фонду на звернення до суду у спірних відносинах визначено у законодавчому прядку. Пункт 4 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України відносить до компетенції адміністративних судів спори за зверненнями суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Мотиви оскарженої постанови про те, що у частині 4 статті 50 цього Кодексу наведено вичерпний перелік випадків звернення суб'єктів владних повноважень з адміністративними позовами до фізичних та юридичних осіб-не суб'єктів владних повноважень, суперечать пункту 5 частини 4 статті 50 цього Кодексу, відповідно до якого зазначені особи можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень і в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України в даній справі підлягає скасуванню, а справа - передачі до цього суду для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (із змінами, внесеними Законом України від 06.10.2005 року № 2953-IV).

Керуючись статтями 111-17 – 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 18.10.2005 року № 6/140 скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/033
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №11/261

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого - Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д., 

Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року № 11/261 у справі за позовом Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ "Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство" про стягнення 8 664 грн. 78 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця,

 

встановила:

 

У травні 2005 року Запорізьке відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до господарського суду Запорізької області позов до ВАТ "Верхньотокмацьке хлібоприймальне підприємство" про стягнення 8 664 грн. 78 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця (а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 липня 2005 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 23-24).

Постановою Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року № 11/261 вищевказане рішення суду залишено без змін. При цьому зазначено, що за змістом положень пунктів восьмого та дев'ятого статті 3, пункту четвертого частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 34-38).

Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року № 11/261 за касаційною скаргою Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – 

 

 

Доповідач – Карпечкін П.Ф.

 

відділення), де поставлено питання про скасування цієї постанови і рішення господарського суду Запорізької області від 18 липня 2005 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (а.с. 57).

Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, здійснюючи перегляд у касаційному порядку рішення господарського суду Запорізької області від 18 липня 2005 року, керувався правилами ГПК України, вважаючи, що цей спір повинен розглядатись господарським судом.

Проте, такі висновки суперечать вимогам закону.

Пунктом четвертим частини першої статті 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше, позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті З КАСУ, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від ЗО серпня 2000 року № 1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 (далі - Положення про Фонд), Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно пункту четвертого частини першої статті 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Таким чином, Вищий господарський суд України, приймаючи постанову від 1 листопада 2005 року № 11/261, вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі до цього суду для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року № 11/261 скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/034
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №13/212

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого – Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення) на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року у справі № 13/212 за позовом Відділення до Відкритого акціонерного товариства "Приморське хлібоприймальне підприємство" (далі - Підприємство) про стягнення 4 760 грн. 98 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році,

 

встановила:

 

З позовом у Господарський суд Запорізької області Відділення звернулося 6 травня 2005 року, обґрунтувавши заявлену вимогу тим, що відповідач всупереч встановленому порядку відмовився самостійно сплатити нараховані йому штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23 червня 2005 року в позові відмовлено.

Оскарженою постановою від 1 листопада 2005 року Вищий господарський суд України залишив зазначене рішення місцевого господарського суду без змін, зазначивши при цьому, що за змістом положень пунктів восьмого та дев'ятого статті 3, пункту четвертого частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Відділення просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу невідповідністю оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України і міжнародному договору, згода на 

 

Доповідач – Лилак Д.Д.

 

 

обов'язковість якого надана Верховною Радою України, неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а також виявленням факту різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи касаційну скаргу Відділення на рішення місцевого господарського суду по суті, Вищий господарський суд України дійшов помилкового висновку, що касаційний перегляд у даній справі повинен провадитися саме ним і за правилами Господарського процесуального кодексу України, позаяк за своїм правовим змістом цей спір не є господарським і, відповідно, не підвідомчий господарським судам України.

Пунктом четвертим частини першої статті 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті 3 КАСУ, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як зазначається у статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики згідно з пунктом першим Положення про Міністерство праці та соціальної політики України (затверджене указом Президента України № 1035/2000 від 30 серпня 2000 року) є Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

Відповідно до пункту першого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року; далі - Положення про Фонд) Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно пункту четвертого частини першої статті 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Відтак, Вищий господарський суд України ухвалюючи постанову від 1 листопада 2005 року, вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 – 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року скасувати, а справу направити до Вищого господарського суду України для виконання вимог Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/039
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)
24 січня 2006 року №11/206

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого – Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

  Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участі представника

відповідача - Липке С.О.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення) на постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року у справі № 11/206 за позовом Відділення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьюче, ЛТД" (далі - Товариство) про стягнення 24 404 грн. 65 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2004 році,

 

встановила:

 

З позовом у Господарський суд Запорізької області Відділення звернулося 23 травня 2005 року, обґрунтувавши заявлену вимогу тим, що відповідач всупереч встановленому порядку відмовився самостійно сплатити нараховані йому штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29 червня 2005 року в позові відмовлено.

Оскарженою постановою від 1 листопада 2005 року Вищий господарський суд України залишив зазначене рішення місцевого господарського суду без змін, зазначивши при цьому, що за змістом положень пунктів восьмого та дев'ятого статті 3, пункту четвертого частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

 

Доповідач – Лилак Д.Д.

 

Відділення просить постанову Вищого господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а також невідповідністю оскарженої постанови міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника відповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Розглядаючи касаційну скаргу Відділення на рішення місцевого господарського суду по суті, Вищий господарський суд України дійшов помилкового висновку, що касаційний перегляд у даній справі повинен провадитися саме ним і за правилами Господарського процесуального кодексу України, позаяк за своїм правовим змістом цей спір не є господарським і, відповідно, не підвідомчий господарським судам України.

Пунктом четвертим частини першої статті 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті 3 КАСУ, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як зазначається у статті 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики згідно з пунктом першим Положення про Міністерство праці та соціальної політики України (затверджене указом Президента України № 1035/2000 від 30 серпня 2000 року) є Міністерство пращ та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

Відповідно до пункту першого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1434 від 26 вересня 2002 року; далі - Положення про Фонд) Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно пункту четвертого частини першої статті 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Відтак, Вищий господарський суд України ухвалюючи постанову від 1 листопада 2005 року, вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 – 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року скасувати, а справу направити до Вищого господарського суду України для виконання вимог Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/040
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №11/266

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого - Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 11/266 у справі за позовом Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського ТОВ "Добрівка" про стягнення 6 047 грн. 62 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця,

 

встановила:

 

У травні 2005 року Запорізьке відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до господарського суду Запорізької області позов до сільськогосподарського ТОВ "Добрівка" про стягнення 6 047 грн. 62 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця (а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 липня 2005 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 41-42).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 11/266 вищевказане рішення суду залишено без змін. При цьому зазначено, що за змістом положень пунктів восьмого та дев'ятого статті З, пункту четвертого частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 49-52).

Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 11/266 за касаційною скаргою Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Відділення), де поставлено питання про скасування цієї постанови і рішення г

 

Доповідач - Карпечкін П.Ф.

 

господарського суду Запорізької області від 18 липня 2005 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (а.с. 64).

Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, здійснюючи перегляд у касаційному порядку рішення господарського суду Запорізької області від 18 липня 2005 року, керувався правилами ГПК України, вважаючи, що цей спір повинен розглядатись господарським судом.

Проте, такі висновки суперечать вимогам закону.

Пунктом четвертим частини першої статті 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше, позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті З КАСУ, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року № 1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 (далі - Положення про Фонд), Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду соціального захисту Інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно пункту четвертого частини першої статті 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Таким чином, Вищий господарський суд України, приймаючи постанову від 25 жовтня 2005 року № 11/266, вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі до цього суду для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 11/266 скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/047
 
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

24 січня 2006 року №27/231

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:
Головуючого - Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 27/231 у справі за позовом Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Агро-Вільне" про стягнення 7 163 грн. 64 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця,

 

встановила:

 

У травні 2005 року Запорізьке відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до господарського суду Запорізької області позов до ТОВ "Агро-Вільне" про стягнення 7 163 грн. 64 коп. штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця (а.с. 2-3).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15 червня 2005 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 37-38).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 27/231 вищевказане рішення суду залишено без змін. При цьому зазначено, що за змістом положень пунктів восьмого та дев'ятого статті 3, пункту четвертого частини першої статті 17, частини четвертої статті 50, статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ) до компетенції адміністративних судів не віднесено спори, де позивачами є відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 44-47).

Ухвалою Верховного Суду України від 22 грудня 2005 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 27/231 за касаційною скаргою Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Відділення), де поставлено питання про скасування цієї постанови і рішення 

 

Доповідач – Карпечкін П.Ф.

 

господарського суду Запорізької області від 15 червня 2005 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України та міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (а.с. 59).

Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий господарський суд України, здійснюючи перегляд у касаційному порядку рішення господарського суду Запорізької області від 15 червня 2005 року, керувався правилами ГПК України, вважаючи, що цей спір повинен розглядатись господарським судом.

Проте, такі висновки суперечать вимогам закону.

Пунктом четвертим частини першої статті 17 КАСУ передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Вказане положення містить два критерії, за якими спір можна віднести до категорії адміністративних. По-перше, позов до суду повинен бути пред'явлений суб'єктом владних повноважень, а по-друге - лише у випадках, встановлених законом.

Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті сьомому статті З КАСУ, згідно з яким - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ст. 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від ЗО серпня 2000 року № 1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України (далі - Мінпраці).

У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 (далі - Положення про Фонд), Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.

Згідно з пунктом дев'ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.

Відповідно до підпункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.

За змістом статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Отже, згідно пункту четвертого частини першої статті 17 КАСУ спори за зверненням відділень Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення зазначених санкцій підвідомчі адміністративним судам.

Таким чином, Вищий господарський суд України, приймаючи постанову від 25 жовтня 2005 року № 27/231, вийшов за межі своєї компетенції, у зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню, а справа - передачі до цього суду для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Запорізького відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2005 року № 27/231 скасувати, а справу передати до Вищого господарського суду України для виконання вимог пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи