Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 13 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про оренду землі (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 06.06.2008 № 01-8/354) 06.06.2008 Друкувати

Господарські суди України

 

Доводимо до відома постанови Верховного Суду України у справах зі спорів, пов’язаних із застосуванням законодавства про оренду землі. Викладені у зазначених постановах правові позиції Верховного Суду України слід враховувати у розгляді відповідних справ.

Додаток: копії постанов Верховного Суду України:

1) від 12.02.2008 у справі № 39/136пд;

2) від 11.03.2008 у справі № 29/371-07(47/667-06);

3) від 20.05.2008 у справі № 30/234.

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В.Москаленко

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

12 лютого 2008 року № 39/136пд

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Колесника П.І.

суддів: Гуля B.C., Карпечкіна П.Ф., Потильчака О.І.,

  Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б. та Щотки C.O.,

 

за участю представників 

виконавчого комітету Донецької міської ради - Заремби C.B. і Устименка В.А. та TOB "Південно-Східна промислова компанія" - Златіна C.B.,

 

розглянувши касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради на постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року № 39/136пд у справі за позовом виконавчого комітету Донецької міської ради до TOB "Південно-Східна промислова компанія" про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку,

 

встановила:

 

У квітні 2007 року виконавчий комітет Донецької міської ради подав до господарського суду Донецької області позов до TOB "Південно-Східна промислова компанія" про розірвання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 980 кв.м, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач надав відповідачу земельну ділянку в оренду для будівництва адміністративної будівлі. У визначений договором строк відповідач не ввів у експлуатацію об'єкт будівництва. Крім того, земельна ділянка використовується не за призначенням - вирито котлован, в якому утворився смітник будівельних відходів (а.с. 2-4).

Рішенням господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року позов задоволено. Розірвано укладений між сторонами договір оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року. Зобов'язано відповідача звільнити земельну ділянку загальною площею 980 кв.м, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська (а.с. 128-130).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 152-153).

Рішення та постанова мотивовані тим, що відповідач всупереч абз. 1 ч. 2 ст. 25 Закону України "Про оренду землі" та п.4.2.2 договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2004 року не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року 39/136пд постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року та рішення господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому зазначено, що до відносин, які виникли між сторонами, перш за все повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови, а саме глава 34 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України. Оскільки право користування чужою земельною ділянкою для забудови припиняється в разі невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд, то при новому розгляді справи слід встановити, коли відповідач отримав від позивача земельну ділянку (а.с. 168-171).

Ухвалою Верховного Суду України від 17 січня 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року № 39/136пд за касаційною скаргою виконавчого комітету Донецької міської ради, де поставлено питання про скасування цієї постанови та залишення в силі постанови Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року і рішення господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах (т. 2, а.с.34).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, ш,о касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, на підставі рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 22 вересня 2004 року № 493/17 сторони уклали договір оренди землі (далі - Договір), за яким відповідачу надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 980 кв.м, яка розташована за адресою: м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Красноармійська (т. 1, а.с. 10-14).

21 жовтня 2004 року земельну ділянку передано користувачу, про що складено відповідний акт (т. 1, а.с. 124).

п. 4.1 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва адміністративної будівлі. П. 4.2.2 визначено строк введення об'єкту в експлуатацію - до 1 вересня 2005 року.

9 вересня 2005 року у зв'язку з незакінченням будівництва сторони внесли зміни до Договору, у тому числі визначили новий строк введення об'єкту в експлуатацію - до ЗО грудня 2006 року (т. 1, а.с. 8-9).

Аналіз умов Договору свідчить, що між сторонами укладено саме договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

п. 9.4 Договору передбачено розірвання судом договору на вимогу однієї зі сторін у разі невиконання сторонами їх зобов'язань.

Як свідчить акт обстеження від 26 червня 2007 року, складений Державною інспекцією архітектурно-будівельного контролю, будівельні роботи на об'єкті не проводяться, котлован під будівництво залитий водою, існує небезпека обвалення країв котловану, на об'єкті накопичується сміття (т. 1,а.с. 84).

Таким чином, матеріалами справи доведено невиконання відповідачем умов Договору щодо використання землі за цільовим призначенням. У зв'язку з цим суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано задовольнили позов.

Твердження Вищого господарського суду України, що до даних правовідносин повинні застосовуватись норми, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), є безпідставними, оскільки Договір не відповідає вимогам угоди про суперфіцій. Зокрема, Договір є короткостроковим, що суперечить природі суперфіцію. Крім того, умови Договору передбачають обов'язкову згоду орендодавця на передачу іншій особі у володіння чи користування земельної ділянки. У той же час, ч. 2. ст. 413 ЦК України такої згоди не встановлено - право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може бути відчужене землекористувачем або передаватися у порядку спадкування. Також Договором не визначено характеристики об'єкту, що повинен бути збудований; хто є його власником та подальшу долю споруди, що є обов'язковим для угоди про суперфіцій

Із цих же підстав є неспроможним посилання суду касаційної інстанції, що до даних відносин повинен застосовуватись Земельний кодекс України зі змінами, які були внесені Законом України від 27 квітня 2007 року "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України". Тому підставою для розірвання договору є використання землі не за цільовим призначенням, а не така підстава, як невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Верховний Суд України в силу положень ст. ст. 6, 8 Конституції України не вважає необхідним направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України і ст. ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" в частині визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність в здійсненні правосуддя і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів апеляційної та першої інстанцій. У зв'язку з цим наведений в ст. 111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не вважається правовою перешкодою для прийняття зазначеного рішення.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу виконавчого комітету Донецької міської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 25 жовтня 2007 року № 39/136пд скасувати, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 9 серпня 2007 року та рішення господарського суду Донецької області від 10 липня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 березня 2008 року № 29/371-07

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі

 

Головуючого: Колесника П.І.,

суддів: Гуля В.С.,

Карпечкіна П.Ф.,

Потильчака О.І.,

Черногуза Ф.Ф.,

Шицького І.Б,

Щотки С. О.

 

за участю представників: позивача - Саматіної М.В., відповідача - Кулінічевої Н.О., третьої особи - Соснова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ) "Таміра" на постанову Вищого господарського суду України від 23 січня 2008 року в справі за позовом Харківської міської ради до комунального підприємства "Міськпроект", третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" про визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки,

 

встановила:

 

У червні 2007 року Харківська міська рада звернулась у господарський суд Харківської області з позовом до комунального підприємства "Міськпроект" про визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки ТОВ "Таміра" для проектування будівництва та експлуатації універсального оптово-роздрібного торговельного центру з гостьовою автостоянкою по пр. 50-річчя ВЛКСМ, 55-а у Московському районі міста Харкова, складеного комунальним підприємством Міськпроект" із датою внесення до електронної бази даних від 12 серпня 2003 року, архів № 7235, який зареєстрований Харківською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" реєстр № 700 від 30 січня 2004 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що проект відведення земельної ділянки є правочином, який передбачений законодавством як підстава для прийняття рішення Харківською міською радою про надання в оренду земельної ділянки ТОВ "Таміра".

Позивач також послався на рішення Харківської міської ради від 24 червня 2003 року № 138/03 "Про зміну назви "КП "Науково-технічний центр земельної інформаційної системи", яким змінено назву підприємства, що свідчить про відсутність повноважень на розробку проектів відведення земельних ділянок, згідно з укладеним між ним та позивачем договором від 1 липня 2000року про співробітництво, а також - ліцензії на проведення таких робіт. Крім того, позивач зазначив, що спірний проект має екземпляри, які суттєво відрізняються між собою, зокрема щодо площі земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26 червня 2007 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2007 року, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що проект відведення земельної ділянки не є правочином, а є лише його невід'ємною частиною. Крім того, проект не є підставою для надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки в оренду, як вважає позивач, оскільки такою підставою згідно з чинним законодавством є укладений договір оренди земельної ділянки.

В договорі оренди земельної ділянки від 20 листопада 2003року, укладеному між позивачем та третьою особою, розмір земельної ділянки визначений згідно з оспорюваним позивачем проектом відведення земельної ділянки. Таким чином, вимоги щодо визнання недійсним проекту відведення земельної ділянки повинні розглядатися при встановленні відповідності вимогам чинного законодавства договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2003 року, зокрема в частині розміру земельної ділянки, яка надана в оренду. Також зазначено, що оскільки сторонами договору оренди земельної ділянки є позивач та третя особа, у відповідача за цим договором не виникли цивільні права та обов'язки, у зв'язку з чим він не є належним відповідачем у даному спорі.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 січня 2008 року постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанцій у справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав її невідповідності нормам матеріального та процесуального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 лютого 2008 року порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 23 січня 2008 року у справі № 29/371-07.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив з того, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили обставини, щодо відповідності вимогам законодавства порядку розроблення проекту відведення земельної ділянки як невід'ємної частини договору оренди землі від 20 листопада 2003 року.

Також суд касаційної інстанції послався на положення ст. 123 Земельного кодексу України, ст.ст.15,16 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких зміна, припинення, визнання недійсними документів, які є невід'ємною частиною договору оренди землі державної чи комунальної власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу, уповноваженого затверджувати такі документи, яке повинно відповідати вимогам законодавства, а в разі невідповідності рішення законодавству таке рішення підлягає скасуванню у порядку, визначеному ст. 144 Конституції України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішеннями Харківської міської ради від 30 квітня 2003 року № 100/03 "Про надання дозволів на проектування та розроблення проектів відведення земельних ділянок" та від 24 червня 2003 року № 132/03 "Про надання дозволів на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та експлуатації об'єктів" товариству з обмеженою відповідальністю "Таміра" було надано дозвіл на розроблення проектів відведення земельної ділянки для будівництва і подальшої експлуатації універсального оптово-роздрібного торговельного центру з гостьовою автостоянкою за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя ВЛКСМ, 55-а.

Рішенням XVI сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 24 вересня 2003 року № 178/03 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів" було затверджено проект відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Таміра" для будівництва і подальшої експлуатації універсального оптово-роздрібного торговельного центру з гостьовою автостоянкою за адресою: м. Харків, пр. 50-річчя ВЛКСМ, 55-а.

На підставі рішення XVI сесії XXIV скликання Харківської міської ради від 24 вересня 2003 року № 178/03 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об'єктів" 20 листопада 2003 року між Харківською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" 20 листопада 2003 року укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,2950 га строком до 1 грудня 2008 року для подальшої експлуатації універсального оптово-роздрібного торговельного центру з гостьовою автостоянкою. Договір посвідчено нотаріально та зареєстровано у Харківському регіональному центрі державного земельного кадастру, в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4) від 12 грудня 2003 року за № 7592/03.

Додатковою угодою до договору оренди землі від 4 квітня 2006 року внесені зміни в частині строку оренди земельної ділянки до 1 грудня 2030 року, порядку та строків внесення орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.5 ст.15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки, зокрема, є проект відведення земельної ділянки, у випадках передбачених цим Законом.

Виходячи зі змісту статей 123,124,186 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за проектами відведення цих ділянок, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Абзацем 3 ч.1 ст.1 вказаного Закону України "Про землеустрій" термін "документація з землеустрою" визначено як затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за використанням проектів тощо.

Згідно п. "д" ч.2 ст. 25 вказаного Закону проект щодо відведення земельних ділянок є одним з видів документації з землеустрою.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції на підставах зазначених норм чинного законодавства та встановлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку, про те що право на оренду і відповідного користування земельною ділянкою виникло на підставі договору оренди, укладеного, у встановленому законом порядку, між сторонами якого виникли відповідні права та обов'язки. Оспорюваний проект відведення земельної ділянки не є правовстановлюючим документом спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Разом із тим позивачем не порушувалось питання про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, а також укладеного на виконання цих рішень договору оренди землі.

У зв'язку з цим, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, постанова суду апеляційної інстанції - залишенню в силі.

Виходячи з положень ст.ст. 6,8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням ст. 125 Конституції України, ст.ст. 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв'язку з цим наведений у ст. 111-18 господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись ст. 111-17-111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду від 23 січня 2008 року у справі № 29/371-07 скасувати, а постанову Харківського апеляційного суду від 28 вересня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточна і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(скасовано постанову ВГСУ)

 

20 травня 2008 року № 30/234

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Барбари В.П.,

Суддів: Гуля B.C., Карпечкіна П.Ф., 

  Колесника П.І., Потильчака О.І., 

  Черногуза Ф.Ф., Шицького І.Б., Щотки C.O.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Солом'янської районної у місті Києві ради та касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого ¡2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніор" (далі - ТзОВ "Юніор") до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, третя особа - Солом'янська районна у місті Києві рада, про визнання укладеним договору,

 

встановила:

 

У травні 2007 року ТзОВ "Юніор" звернулося у господарський суд міста Києва із позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, третя особа - Солом'янська районна у місті Києві рада про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. ТзОВ "Юніор" повністю виконує всі умови договору оренди земельної ділянки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05 червня 2007 року позов задоволено. Рішення вмотивоване тим, що ТзОВ "Юніор" належно виконував обов'язки орендаря земельної ділянки і за таких обставин, відповідно до частини 

1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено. Постанова вмотивована тим, що у зв'язку з використанням відповідачами спірних земельних ділянок на власні потреби, тобто для соціального розвитку міста, у позивача відсутні підстави для переважного права продовження орендних правовідносин з відповідачами або третьою особою.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року скасовано, а рішення господарського суду міста Києва 05 червня 2007 року залишено без змін з підстав зазначених у рішенні.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 24 квітня 2008 року за касаційною скаргою Солом'янської районної у місті Києві ради порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 08 травня 2008 року за касаційним подання Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга та подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради -сесії.

Таким чином, враховуючи що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач неодноразово повідомлявся про необхідність звільнення орендованих раніше земельних ділянок на підставі рішень Солом'янської райради м. Києва, зокрема, рішенням Солом'янської районної у м. Києві ради від 27.04.2007 року № 152 відповідно до рішення Київської міської ради від 08.06.2000 "Про передачу окремих повноважень районним у м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин" ТзОВ "Юніор" було зобов'язано звільнити зайняті земельні ділянки та знести три павільйони. Також, Розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 03.03.2006 року № 277 "Про затвердження проекту реконструкції скверу ім. Островського" заплановано реконструкцію скверу, яка погоджена з усіма відповідними службами міста та затверджена позитивним висновком "Київдержекспертизи" від 08.08.2007 року, завершення якої передбачено в 2007 році.

Вказані обставини безпідставно не були взяті до уваги судами першої та касаційної інстанцій.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статтям 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв'язку з цим наведений у статті 111-18 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111-17 – 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Солом'янської районної у місті Києві ради та касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року у справі №30/234 скасувати.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи