Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 13 серпня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.06.2004 № 01-8/1172 (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 31.03.2008 № 01-8/196) 31.03.2008 Друкувати

Господарські суди України

 

Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.06.2004 № 01-8/1172 "Про практику Верховного Суду України щодо участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам"

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.06.2004 № 01-8/1172 "Про практику Верховного Суду України щодо участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" доводимо до відома постанови Верховного Суду України у справах зазначеної категорії.

Додаток: постанови Верховного Суду України:

1) від 25.12.2007 у справі № 45/379 (08/009);

2) від 15.01.2008 у справі № 2-13/12828.1-2006 (08/024);

3) від 19.02.2008 у справі № 23/249 (Н1-28) (08/060).

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В. Москаленко

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 08/009

 

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

25 грудня 2007 року № 45/379

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Ґуля B.C., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., 

  Новікової Т.О., Черногуза Ф.Ф., 

  Шицького І.Б. та Щотки CO.,

 

за участю прокурора Генеральної прокуратури України - Спорого І.Г. 

та представника Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України - Пащенко І.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на ухвалу Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 45/379 у справі за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України до ЗАТ "Будівельно-інжинірингова компанія "Бік" (третя особа - державне підприємство "Управління капітального будівництва Києво-Святошинського району") про стягнення 435 970 грн. 20 коп.,

 

встановила:

 

Рішенням господарського суду м. Києва від 28 лютого 2007 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 129-131).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 липня 2007 року вищевказане рішення суду залишено без змін (а.с. 174-179).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 45/379 залишено без розгляду касаційне подання прокурора відділу представництва інтересів громадян та держави в судах Генеральної прокуратури України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 липня 2007 року та повернуто його до прокуратури. Посилання зроблено на те, що прокурор відділу прокуратури не наділений процесуальними 
повноваженнями звертатися до суду з касаційним поданням (а.с. 198-201).

Ухвалою Верховного Суду України від 29 листопада 2007 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 45/379 за касаційним поданням Генерального прокурора України, де поставлено питання про скасування цієї ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України (а.с. 240).

Заслухавши доповідача, прокурора Генеральної прокуратури України і представника Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ГПК України прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Аналогічна позиція викладена в ст. 35 Закону України "Про прокуратуру", де зазначено, що Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України.

У відповідності з ст. 107 ГПК України сторони справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.

При цьому у ст. 56 Законом України "Про прокуратуру" визначено поняття "прокурор", під яким слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

За таких обставин висновок Вищого господарського суду України, що прокурор відділу Генеральної прокуратури України не наділений процесуальними повноваженнями звертатися до суду з касаційним поданням, суперечить положенням процесуального законодавства.

У зв'язку з цим оскаржена ухвала касаційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Вищого господарського суду України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-20 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 11 жовтня 2007 року № 45/379 скасувати та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

  ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 08/024

 

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

15 січня 2008 року № 2-13/12828.1-2006

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Барбари В.П.,

Суддів: Гуля B.C., Карпечкіна П.Ф.,

  Новікової Т.О., Потильчака О.І.,

  Черногуза Ф.Ф., Ніццького І.Б., Щотки CO.,

 

за участю представників: 

Фонду майна Автономної Республіки Крим - Голубєвої Н.А., 

Фонду державного майна України - Уланова І.В., 

товариства з обмеженою відповідальністю 

"Інститут "Шельф" - Кондрашової Т.В., Якубова Я.А., 

Генеральної прокуратури України - Баклан Н.Ю.,

 

розглянувши касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 4 вересня 2007 року у справі № 2-13/12828.1-2006,

 

встановила:

 

У жовтні 2003 року колективне підприємство "Велком" (далі - Підприємство) пред'явило в господарському суді Автономної Республіки Крим позов до Фонду майна Автономної Республіки Крим (далі - Фонд майна АРК) про зобов'язання виконати наказ Фонду майна АРК від 31 жовтня 2001 року № 817 "Про прийняття рішення щодо приватизації державного майна, яке знаходиться на балансі інституту "НДПІшельф", розташованого за адресою: м. Феодосія, вул. Кірова, 6" (далі - Наказ № 817), а саме здійснити приватизацію шляхом викупу орендованих Підприємством приміщень за вказаною адресою.

Позивач зазначав, що на підставі укладеної з державним науково-дослідним та проектно-вишукувальним інститутом " НДПІшельф" (далі - Державний інститут) 20 липня 2001 року додаткової угоди до договору оренди від 27 грудня 1993 року Підприємство орендувало виробниче приміщення площею 250 кв.м по вул. Кірова, бум. Феодосії, яке перебувало на балансі Інституту; за експертною оцінкою вартість орендованого майна складала 73 132 грн. 68 коп. Позивач вказував, що за згодою орендодавця Підприємство за рахунок власних коштів здійснило поліпшення орендованого майна на суму 89 975 грн. 95 коп., які неможливо відокремити та які значно перевищують 25 відсотків балансової вартості орендованого приміщення. За цих обставин позивач вважав, що Підприємство набуло право викупу орендованого приміщення згідно з пунктом 42 Державної програми приватизації на 1999 рік, затвердженої Указом Президента України від 24 лютого 1999 року № 209/99. Проте Фонд майна АРК, видавши відповідний Наказ № 817, не став його виконувати, чим порушив права та законні інтереси Підприємства.

Відповідач пояснював, що Наказ № 817 не може бути виконаний до того часу, поки Феодосійський міськвиконком не видасть свідоцтво про право власності на частку домоволодіння по вул. Кірова, бум. Феодосії, яка належить державі. До вирішення цього питання Фонд майна АРК наказом від 12 червня 2001 року № 445 зупинив приватизацію зазначеного об'єкта.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11-22 грудня 2003 року позов задоволено. Суд виходив з того, що у відповідача відсутні причини для невиконання Наказу № 817. Натомість позивач на законних підставах має привілеєве право на викуп спірного майна, а тому обґрунтовано пред'явив позов про спонукання відповідача до виконання Наказу №817.

У липні 2006 року виконуючий обов'язки прокурора Автономної Республіки Крим вніс подання про перегляд зазначеного рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами.

Під час розгляду зазначеного подання ухвалами господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2006 року та від 17 жовтня 2006 року до участі у справі залучено Фонд державного майна України (далі ФДМУ), товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут "Шельф" (далі - TOB "Інститут "Шельф") та товариство з обмеженою відповідальністю "Камерата" (далі - TOB "Камерата") третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Переглянувши рішення від 11-22 грудня 2003 року за нововиявленими обставинами, господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 25 грудня 2006 року скасував його, в позові відмовив. Суд визнав, що фактичні дані, викладені в поданні виконуючого обов'язки прокурора Автономної Республіки Крим, є нововиявленими обставинами, які спростовують обставини, покладені в основу судового рішення в даній справі. Зокрема суд виходив з того, що за актом приймання-передачі від 17 липня 2003 року спірне майно у складі цілісного майнового комплексу Державного інституту передано до статутного фонду TOB "Інститут "Шельф" на підставі наказу ФДМУ № 1230 від 16 липня 2003 року щодо участі ФДМУ в цьому товаристві з часткою держави у статутному фонді в розмірі 6 129 000 грн., що становить 45% статутного фонду товариства. Суд умотивував рішення посиланням на статтю 85 Господарського кодексу України, статтю 115 Цивільного кодексу України та статтю 12 Закону України "Про господарські товариства", якими визначаються підстави набуття господарським товариством майна у власність.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 травня 2007 року рішення суду першої інстанції від 25 грудня 2006 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 4 вересня 2007 року зазначену постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції від 25 грудня 2006 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Вищий господарський суд України виходив з того, що прокурор може внести подання про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами лише у справах, в яких стороною є держава в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Проте суди не звернули уваги на те, що подання виконуючого обов'язки прокурора Автономної Республіки Крим цим вимогам не відповідає. В обґрунтування мотивів постанови суд касаційної інстанції посилався на статтю 121 Конституції України, статтю 36і Закону України "Про прокуратуру", статті 2, 29 Господарського процесуального кодексу України. Суд касаційної інстанції зауважив також на неправильне застосування статті 27 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом.

13 грудня 2007 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційним поданням Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 4 вересня 2007 року. У касаційному поданні ставиться питання про скасування оскарженої постанови Вищого господарського суду України та залишення в силі постанови суду апеляційної інстанції з мотивів виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, розглянувши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Підставами скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, Вищий господарський суд України зазначив неправильне застосування судами норм процесуального права, зокрема статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Проте з цим погодитись не можна.

 Частиною першою статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Слід зазначити, що згідно з частиною третьої цієї статті звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб є лише однією з форм такого представництва. Саме на випадок реалізації прокуратурою даної форми представництва інтересів держави в суді частиною другою статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (частина друга статті 29 цього Кодексу).

Водночас частиною першою статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. Аналогічні положення містять частина перша статті 35 Закону України "Про прокуратуру", відповідно до якої прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, та частина третя статті 36-1 цього Закону, відповідно до якої формою представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді є внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Відтак, суд касаційної інстанції помилково поширив положення частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України щодо вимог до позовної заяви прокурора на іншу стадію судового процесу - перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, ініційованого прокурором шляхом внесення відповідного подання. Крім того, Вищий господарський суд України не звернув уваги на те, що виконуючий обов'язки прокурора Автономної Республіки Крим, керуючись вимогами статті 121 Конституції України та статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", у поданні про перегляд рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 -22 грудня 2003 року за нововиявленими обставинами визначав, у чому саме відбулося порушення майнових інтересів держави.

Не можна також погодитись з мотивами оскарженої постанови Вищого господарського суду України щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 27 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якої на стадії судового процесу з перегляду рішення за нововиявленими обставинами суд залучив до участі у справі ФДМУ, TOB "Інститут "Шельф" та TOB "Камерата" третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Такого висновку суд касаційної інстанції дійшов без урахування положень частини восьмої статті 114 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Отже в такому випадку немає ніяких процесуальних перешкод для вирішення судом питання про допущення або залучення до участі у справі третіх осіб, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України не навів законного обґрунтування для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених за результатами перегляду рішення в даній справі за нововиявленими обставинами. Немає й інших підстав для скасування зазначених рішень цих судів, які дійшли правильного висновку щодо наявності нововиявлених обставин, як їх визначено у статті 112 Господарського процесуального кодексу України, та розглянули справу з урахуванням цих обставин, ухваливши законні й обґрунтовані рішення. Тому оскаржену постанову Вищого господарського суду України слід скасувати, а скасовані нею рішення судів першої й апеляційної інстанцій - залишити в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанцій. У зв'язку з цим наведений у статті 111-18 Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

 Керуючись статтями 111-17 – 111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 4 вересня 2007 року у справі № 2-13/12828.1-2006 скасувати, а постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 травня 2007 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 08/060

 

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

19 лютого 2008 року №23/249 (Н1-28)

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Барбари В.П.

суддів: Гуля В.С., Карпечкіна П.Ф.,

  Колесника П.І., Черногуза Ф.Ф.

  та Шицького І.Б.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці - Абрамової М. А. та Романенко Н.М., державного підприємства "Придніпровська залізниця" –Томіла І.І,

касаційне подання Генерального прокурора України на ухвалу Вищого господарського суду України від 21 вересня 2007 року № 23/249(Н1-28) у справі за позовом дорожнього комітету профспілки Придніпровської залізниці до державного підприємства "Придніпровська залізниця" про визнання права власності,

 

встановила:

 

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2003 року позов дорожнього комітету профспілки Придніпровської залізниці до державного підприємства "Придніпровська залізниця" задоволено. Визнано право власності позивача на пансіонат для батьків з дітьми ім. Ю.О. Гагаріна, розташований за адресою: м. Євпаторія, вул. Полупанова, 10; пансіонат "Прибій", розташований за адресою: Херсонська область, Генічеський район, с. Генічеська Гірка, Арабатська стрілка; пансіонат "Феодосія", що знаходиться за адресою: м. Феодосія, пр. Леніна, 51; пансіонат "Запоріжжя", розташований за адресою: Херсонська область, Генічеський район, Арабатська стрілка; дитячий оздоровчо-санаторний комплекс "Айвазовський", розташований за адресою: Крим, м. Феодосія, наб. Чорноморська, 12; дитячий табір відпочинку "Сокіл",розташований за адресою: Херсонська область, Генічеський район, Арабатська стрілка; база відпочинку "Експрес", що знаходиться за адресою:  

Дніпропетровська область, Новомосковський р-н, с. Орлівщина; база відпочинку "Січ", що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Апостолівський район, с. Ленінське; профілакторій у м. Запоріжжя, вул. Чубанова. Зобов'язано виконавчий комітет Євпаторійської міської ради зареєструвати за позивачем право власності на пансіонат ім. Ю.О. Гагаріна та Євпаторійське міжрайонне бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності позивача на цей пансіонат. Зобов'язано виконавчий комітет Генічеської районної ради зареєструвати за позивачем право власності на пансіонати "Прибій" і "Запоріжжя", дитячий табір відпочинку "Сокіл" та Генічеське районне бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності позивача на ці об'єкти. Зобов'язано виконавчий комітет Новомосковської районної ради зареєструвати за позивачем право власності на базу відпочинку "Експрес" та Новомосковське районне бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності позивача на цей об'єкт. Зобов'язано виконавчий комітет Феодосійської міської ради зареєструвати за позивачем право власності на пансіонат "Феодосійський" і дитячий оздоровчо-санаторний комплекс "Айвазовський" та Феодосійське міжрайонне бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності позивача на ці об'єкти. Зобов'язано виконавчий комітет Апостолівської районної ради зареєструвати за позивачем право власності на базу відпочинку "Січ" та Апостлівське районне бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності позивача на цей об'єкт. Зобов'язано виконавчий комітет Комунарської районної ради м. Запоріжжя зареєструвати за позивачем право власності на залізничний профілакторій у м. Запоріжжі та Запорізьке міське бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію права власності позивача на цей об'єкт (т. 10, а.с. 135-137).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21 вересня 2007 року № 23/249(Н1-28) відхилено клопотання заступника прокурора Дніпропетровської області про відновлення пропущеного строку на подачу касаційного подання на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2003 року та подання повернуто прокурору у зв'язку з недотриманням вимог, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 111-3 ГПК України (т. 11, а.с. 10-11).

Ухвалою Верховного Суду України від 24 січня 2008 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 21 вересня 2007 року № 23/249(Н1-28) за касаційним поданням Генерального прокурора України, де поставлено питання про скасування цієї ухвали та передачу справи на розгляд до Вищого господарського суду України (т. 11, а.с. 44-45).

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи. Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ГПК України прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законодавством строку поважною і відновити пропущений строк.

В оскарженій ухвалі Вищий господарський суд України, відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на внесення касаційного подання, зазначив, що заступник прокурора Дніпропетровської області не надав жодного доказу, коли саме прокуратурі області стало відомо про наявність оспорюваного рішення, не довів поважності причини пропуску процесуального строку.

ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Оскаржена ухвала Вищого господарського суду України цим вимогам не відповідає. Зокрема суд не дав належної оцінки доводам прокурора, який зазначав, що про рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2003 року стало відомо лише в липні 2007 року у ході перевірки дотримання вимог чинного законодавства про оздоровлення та відпочинок дітей. Прокуратура Дніпропетровської області ознайомилась із матеріалами цієї справи 23 липня 2007 року, а через 10 днів - 3 серпня 2007 року було внесено касаційне подання на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2003 року (т. 11, а.с. 2-9).

У зв'язку з цим оскаржена ухвала касаційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі на розгляд до Вищого господарського суду України.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17-111-20 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого господарського суду України від 21 вересня 2007 року № 23/249(Н1-28) скасувати та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи